16+

Скоро день рождения

Одинокий Птицелов
31 Июл  (36)
medic
1 Авг  (40)
Алекс Приватир
1 Авг
gipsylilya
1 Авг  (34)
RomanovStas
1 Авг  (28)
NN
2 Авг
dvdfootball
3 Авг  (44)
Ксюша Трубникова
3 Авг  (21)

Лента новостей RSS

RSS-материал
Последняя новость    С Новым Годом, Стихослов!

МЫ ВАМ РАДЫ!

Очень хочется почитать Ваши стихи и высказать о них мнение. Пожалуйста,
добавьте стих
Хочется пообщаться в блоге и почитать Ваши мысли, пожалуйста,
Или добавьте запись в блоге
Будем рады, если Вы напишете пару комментариев на стихи на сайте.
Вам всего лишь нужно зарегистрироваться
(логин-email-пароль)

Терпкий присмак нашого буття

Автор:
riko747

0

   Чем чаще Вы делитесь стихами в соцсетях и блогах, тем больше Вас читают!

Автор указал в произведении, что желает видеть его серьезную критику и разбор, обязуется относиться адекватно и лояльно к критике и рецензентам.

Рецензенты должны помнить, что критикой не является переход на личности, насмешки над слабым качеством и прочие оскорбления и провокации. Наша цель - повышать профессионализм авторов не оскорбляя их.
 



"Тоді я прокинувся у своєму кріслі. На годиннику було близько сьомої години вечора. Вона зникла".

Серпень надихав на романтичні думки, а липовий цвіт зваблював своїм м'яким, ледве солодким запахом. Небо було схоже на рожево-помаранчеву солодку вату, і десь, ледве-ледве сміючись, по бульварам ходили закохані, взявши один одного під руки, і щиро дивлячись в очі своїм обранцям. Вони говорили про такі речі, які розтоплюють крижані серця тих, хто не пізнав цього напою під назвою "Кохання".

Вже й не згадаю скільки нам зараз років. Напевно мені вже скоро буде дев'яносто четвертий. Вчора ми говорили з Нею про наше теперішнє, сидячи поряд, на балконі. Небо зачиняло свої вічі, а зірки тільки починали сяяти.

-Двадцять четверте серпня. Цей вечір буде схожий лише на двадцять четверте серпня.
-Так. мабуть вже ніколи не буде такого двадцять четвертого серпня - сказала Вона.

На лаві, біля будинку навпроти відпочивала молодь. Юнак поклав свою голову дівчині на коліна, а вона, захопливо, читала йому Блока. Ми сиділи на балконі і дивились в далечінь. І коли прямували крізь небо своїми думками, то чітко чули рядки:

"... Земное сердце стынет вновь,
Но стужу я встречаю грудью.
Храню я к людям на безлюдьи
Неразделённую любовь..."

Я подивився на Її очі, а вона все ще не могла відірватися від краси нічного міста, як я не міг відірватися від Її зосередженості. Тому йшов по стежці її сентиментального погляду .

-Що ти маєш на увазі?

Наче причарована, Вона тільки через декілька секунд подивилася на мене своїми джерельно-чистими очима. Наче в молодості, я поринав у ці джерела з відкритими очима.

-Мій час колись прийде і я повинна буду поїхати звідси.
-Та як? Невже я знову залишусь наодинці зі своїми стінами?

І дійсно. Меблі були виготовлені з дерева, яке прожило тут немало років.

-Зачекай - мовив я.

Після чого миттю піднявся з свого місця, аби ввімкнути програвач і світломузику.

-Квітко моя, чи можу я запросити вас на танець?

Вона подивилась на мене і, щиро посміхнувшись, підійшла до мене. Наші очі зустрілись у темряві, і лише обличчя були ледве освітлені місяцем.

-Звичайно - відповіла Вона, ще раз посміхнувшись.

Коли Вона обійняла мою шию, притиснувшись до мене, а я обійняв Її талію, програвач ввімкнувся і музика заполонила кімнату. Жовті кружальця від світлових ефектів повільно кружляли по підлозі та стінам, як ми кружляли у своєму білому танці. Він зігрівав наші серця і оживляв нас, як ніщо на світі.

Наступного дня я прокинувся о шостій годині вечора у своєму кріслі-качалці і не помітив Її поряд. Моє серце стиснулось від гіркоти усвідомленого, і, схопившись за нього, я попрямував до спальної кімнати, а потім до кухні, а потім знову до зали. Ми залишились одні з післяобідніми променями сонця на стінах і пляшкою недопитого білого сухого вина (задихаючись)... Котнар. На зморшкуватому старому обличчі стиснулись губи. За останні п'ятнадцять років мій стан знову погіршився.

В сімдесят три у мене стався інфаркт і я прокинувся від того, що мою руку хтось зігрівав. В знебарвленій палаті сиділа Вона і тримала мене за руку. Вона одна мала живі кольори у цьому світі. Тоді я зрозумів, що з Нею зможу пережити все на світі. А вже зараз нікого нема поряд, і лиш якийсь галас чутний за вікном багатоповерхівки.

Двадцять хвилин я шукав свій ціпок і затертий капелюх, щоб нарешті вийти надвір і зрозуміти причину шуму на вулиці. Ключі в замку повертались туго і довелось прикласти зусиль, щоб зачинити двері. У ліфті мерехтіла лампочка, а я похмурий, як це тьмяне світло, чекав доки відчиняться автоматичні двері.

Вийшовши надвір, я побачив, що навколо якогось вогню зібралось багато людей. Те, що він спопеляв, ледве потріскувало і шипіло. Пройшовши до епіцентру вогнища, я побачив Її в білому капелюсі з блакитним бантом, в кремовому пальто і пачкою сірників у руках. За її спиною догорали її валізи.

-Тепер я нікуди не поїду від тебе - мовила вона, торкнувшись кінчиком носа моєї шиї - Ніколи.

Прикрепленное изображение: 
Статистика
Просмотрено гостями: 
0
Просмотрено пользователями: 
0




Нравится



StihoSlov чат

Необходимо зарегистрироваться и авторизоваться для того, чтобы отправлять сообщения в чат!

Нравится StihoSlov? Щелкай Like!