16+

Скоро день рождения

Ален Мак
16 Янв  (44)
Сергеевн@
16 Янв  (32)
Alyka
17 Янв
venik
18 Янв  (43)
Дарья Завьялова
18 Янв  (24)
LYNA
19 Янв  (31)
Таня Опанасенко
21 Янв  (35)
Nusha
23 Янв  (20)

Лента новостей RSS

RSS-материал
Последняя новость    С Новым Годом, Стихослов!

МЫ ВАМ РАДЫ!

Очень хочется почитать Ваши стихи и высказать о них мнение. Пожалуйста,
добавьте стих
Хочется пообщаться в блоге и почитать Ваши мысли, пожалуйста,
Или добавьте запись в блоге
Будем рады, если Вы напишете пару комментариев на стихи на сайте.
Вам всего лишь нужно зарегистрироваться
(логин-email-пароль)

Терпкий присмак нашого буття

Автор:
riko747

0

   Чем чаще Вы делитесь стихами в соцсетях и блогах, тем больше Вас читают!

Автор указал в произведении, что желает видеть его серьезную критику и разбор, обязуется относиться адекватно и лояльно к критике и рецензентам.

Рецензенты должны помнить, что критикой не является переход на личности, насмешки над слабым качеством и прочие оскорбления и провокации. Наша цель - повышать профессионализм авторов не оскорбляя их.
 



"Тоді я прокинувся у своєму кріслі. На годиннику було близько сьомої години вечора. Вона зникла".

Серпень надихав на романтичні думки, а липовий цвіт зваблював своїм м'яким, ледве солодким запахом. Небо було схоже на рожево-помаранчеву солодку вату, і десь, ледве-ледве сміючись, по бульварам ходили закохані, взявши один одного під руки, і щиро дивлячись в очі своїм обранцям. Вони говорили про такі речі, які розтоплюють крижані серця тих, хто не пізнав цього напою під назвою "Кохання".

Вже й не згадаю скільки нам зараз років. Напевно мені вже скоро буде дев'яносто четвертий. Вчора ми говорили з Нею про наше теперішнє, сидячи поряд, на балконі. Небо зачиняло свої вічі, а зірки тільки починали сяяти.

-Двадцять четверте серпня. Цей вечір буде схожий лише на двадцять четверте серпня.
-Так. мабуть вже ніколи не буде такого двадцять четвертого серпня - сказала Вона.

На лаві, біля будинку навпроти відпочивала молодь. Юнак поклав свою голову дівчині на коліна, а вона, захопливо, читала йому Блока. Ми сиділи на балконі і дивились в далечінь. І коли прямували крізь небо своїми думками, то чітко чули рядки:

"... Земное сердце стынет вновь,
Но стужу я встречаю грудью.
Храню я к людям на безлюдьи
Неразделённую любовь..."

Я подивився на Її очі, а вона все ще не могла відірватися від краси нічного міста, як я не міг відірватися від Її зосередженості. Тому йшов по стежці її сентиментального погляду .

-Що ти маєш на увазі?

Наче причарована, Вона тільки через декілька секунд подивилася на мене своїми джерельно-чистими очима. Наче в молодості, я поринав у ці джерела з відкритими очима.

-Мій час колись прийде і я повинна буду поїхати звідси.
-Та як? Невже я знову залишусь наодинці зі своїми стінами?

І дійсно. Меблі були виготовлені з дерева, яке прожило тут немало років.

-Зачекай - мовив я.

Після чого миттю піднявся з свого місця, аби ввімкнути програвач і світломузику.

-Квітко моя, чи можу я запросити вас на танець?

Вона подивилась на мене і, щиро посміхнувшись, підійшла до мене. Наші очі зустрілись у темряві, і лише обличчя були ледве освітлені місяцем.

-Звичайно - відповіла Вона, ще раз посміхнувшись.

Коли Вона обійняла мою шию, притиснувшись до мене, а я обійняв Її талію, програвач ввімкнувся і музика заполонила кімнату. Жовті кружальця від світлових ефектів повільно кружляли по підлозі та стінам, як ми кружляли у своєму білому танці. Він зігрівав наші серця і оживляв нас, як ніщо на світі.

Наступного дня я прокинувся о шостій годині вечора у своєму кріслі-качалці і не помітив Її поряд. Моє серце стиснулось від гіркоти усвідомленого, і, схопившись за нього, я попрямував до спальної кімнати, а потім до кухні, а потім знову до зали. Ми залишились одні з післяобідніми променями сонця на стінах і пляшкою недопитого білого сухого вина (задихаючись)... Котнар. На зморшкуватому старому обличчі стиснулись губи. За останні п'ятнадцять років мій стан знову погіршився.

В сімдесят три у мене стався інфаркт і я прокинувся від того, що мою руку хтось зігрівав. В знебарвленій палаті сиділа Вона і тримала мене за руку. Вона одна мала живі кольори у цьому світі. Тоді я зрозумів, що з Нею зможу пережити все на світі. А вже зараз нікого нема поряд, і лиш якийсь галас чутний за вікном багатоповерхівки.

Двадцять хвилин я шукав свій ціпок і затертий капелюх, щоб нарешті вийти надвір і зрозуміти причину шуму на вулиці. Ключі в замку повертались туго і довелось прикласти зусиль, щоб зачинити двері. У ліфті мерехтіла лампочка, а я похмурий, як це тьмяне світло, чекав доки відчиняться автоматичні двері.

Вийшовши надвір, я побачив, що навколо якогось вогню зібралось багато людей. Те, що він спопеляв, ледве потріскувало і шипіло. Пройшовши до епіцентру вогнища, я побачив Її в білому капелюсі з блакитним бантом, в кремовому пальто і пачкою сірників у руках. За її спиною догорали її валізи.

-Тепер я нікуди не поїду від тебе - мовила вона, торкнувшись кінчиком носа моєї шиї - Ніколи.

Прикрепленное изображение: 
Статистика
Просмотрено гостями: 
0
Просмотрено пользователями: 
0




Нравится



StihoSlov чат

Необходимо зарегистрироваться и авторизоваться для того, чтобы отправлять сообщения в чат!

Сейчас на сайте

Нравится StihoSlov? Щелкай Like!